Вірш Івана Драбчука — про незламність міста, силу історії та наш обов’язок пам’ятати.
Про Галицький замок — мовчазний свідок віків, що береже легенди й пам’ять поколінь.
Над містом Галичем
Над містом Галичем є замок старовинний,
Немов пристанище легенд старих і див.
Там тільки час сплива собі невпинно
І затирає пам’яті сліди.
А ми усе повинні пам’ятати:
Про мужність воїв, мудрість ратаїв,
І дні, немов сувої розгортати,
Щоб час від нас нічого не втаїв.
Бо все минає, славі не минутись,
Допоки Галич мріє над Дністром.
Йому перед чужинцем не зігнутись,
Він платить за зневаження добром.
І цим вартує шани і поваги,
І скроплення свяченої води.
Він йде крізь застороги й зауваги
І буде прісно знову молодим.
Стою на замку. Час, як віск, стікає.
Віки майбутні бачу в далині.
Мій Галич до нащадків промовляє.
Чи, може, це вчувається мені?
Іван ДРАБЧУК